Працівниця Збройних Сил України Ніна Семенченко народилася 9 травня 1937 року в місті Києві, у 1958 році закінчила Київський педагогічний інститут імені О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені  М. П. Драгоманова). У 1957 році вийшла заміж за Семенченка Юрія, випускника КВІРТУ 1958 року. З 1958 по 1968 рік, у зв’язку із військовою службою чоловіка, жила і працювала у м. Приозерськ (Казахстан). У цей час опанувала професію інженера, працюючи на радіолокаційній станції надгоризонтного виявлення.

У 1959 році народила чудового сина Сергія, який продовжив військову династію батьків. У 1968 році родина переїхала до м. Житомира, де Юрій Федорович почав викладання у Житомирському військовому училищі на кафедрі радіолокації та антен, а Ніна Миколаївна – роботу на кафедрі фундаментальних наук, завідувачкою кабінету інженерної графіки аж до 2012 року. За 44 роки праці у нашому закладі освіти Ніна Миколаївна займала активну позицію – голова жіночої ради, спортсменка, туристка.

29 жовтня 2025 року пішла з життя на 89 році.

Зі спогадів про Ніну Миколаївну:

«Семенченко Ніна Миколаївна була не тільки лаборантом в кабінеті інженерної графіки. Це людина, яка завжди була поруч з курсантами – і під час занять, і в години самопідготовки. Вона терпляче навчала працювати з креслярськими інструментами, уважно вказувала на помилки, допомагала їх виправити і ніколи не залишала без підтримки.

Але водночас вона була значно більшою, ніж фахівчиня своєї справи. Вона була прекрасною жінкою з щирим, материнським ставленням до кожного. Людиною, яка вміла вислухати, зрозуміти, дати мудру життєву пораду, підтримати і надихнути у складні моменти військової служби і навчання.

Ніна Миколаївна мотивувала не лише в навчанні – вона вчила жити повноцінно. Надихала до всебічного розвитку, до руху вперед, до подолання труднощів. Була ініціаторкою і організаторкою туристичних походів курсантів, щорічних сходжень кращих курсантів на Говерлу, прищеплювала любов до активного способу життя. 

Чи я був курсантом, чи полковником, чи пенсіонером, зустріч з Ніною Миколаївною була осяяна гарною посмішкою, добрим словом і запитанням – “Як там у нас, все гаразд, як завжди?” і добрим побажаннями! Для багатьох вихованців вона стала не просто наставницею – а близькою, рідною людиною, яка залишиться в серцях назавжди!»

Юрій Колос, кандидат технічних наук, доцент

«Я вважаю великою честю те, що мені пощастило працювати поруч із Ніною Миколаївною, спілкуватися з нею, товаришувати. І я впевнена: такої людини в моєму житті більше не буде. Вона була по-справжньому унікальною.

Щира, активна, відкрита до людей, вона неймовірно любила життя – і вміла передавати цю любов іншим. У креслярській залі завжди було людно. До неї приходили не лише за допомогою з кресленнями – до неї приходили за теплом, за підтримкою, за живим людським спілкуванням.

Ніна Миколаївна любила рух, любила гори, займалася туризмом і стрільбою. Разом з курсантами піднімалася на Говерлу, надихала їх на активне життя, на розвиток, на нові звершення. З нею завжди було цікаво, легко і по-справжньому живо. Своїм життєлюбством вона могла захопити кожного.

Вона була турботливою і уважною до дрібниць – у її сумці завжди знаходилися цукерки, щоб пригостити курсантів. І в цьому – вся вона: щира, відкрита, з великим серцем.

Для багатьох вона стала як мама – могла і порадити, і пожурити, і підтримати, і пожаліти. Її серце було сповнене любові до людей. Для неї не існувало різниці, хто перед нею – курсант чи керівник. Вона ставилася до кожного з однаковою повагою і теплом.

Ніна Миколаївна ніколи не проходила повз чужу біду. Вона завжди знаходила сили допомогти – навіть тоді, коли людина була їй малознайомою.

Недарма колись на кафедрі під час конкурсу серед колективу саме вона отримала номінацію “Геніальність кафедри”. І це було абсолютно заслужено.

Кажуть, що є люди, яких неможливо замінити. Ніна Миколаївна – саме така, недарма вона стала єдиною людиною в інституті, на заяві про звільнення якої начальник інституту написав: “Нехай працює скільки хоче»...

Ірина Демянчук

«Ніна Миколаївна – це Людина, яка залишила глибокий слід у серцях кожного, хто мав щастя її знати. Вона була підтримкою для курсантів і студентів нашого інституту, з нею залюбки ділилися радістю і досягненнями, до неї зверталися за порадою – ніколи і нікому Ніна Миколаївна не відмовляла в підтримці! Ніна Миколаївна була всеціло позитивною людиною, яка любила життя, обожнювала гори і з задоволенням ділилася з нами своїми враженнями і досвідом походів у гори Кавказу і Карпат. Гори були її надзвичайною любов’ю, що була на стільки зачаровуючою і всепоглинаючою, що всі хто були на Говерлі телефонували їй з вершини і дякували за цю привиту любов!

Кожен раз думаючи про Ніну Миколаївну, згадуються її натхнені розповіді про своє життя, про свій життєвий досвід, труднощі та їх долання… і завжди з поглядом у щасливе майбутнє!
Я безмежно вдячна за те, що мала честь не просто бути знайомою з Ніною Миколівною, а й вважати її по-справжньому рідною для себе людиною – близькою душею, частиною мого життя! Ніна Миколаївна назавжди залишиться зі мною, поруч у душі. Я ніколи не забуду те тепло, яке вона дарувала, та почуття якими ділилася!»

Випускниця 2005 року, Ірина Б.

«Час спливає так само неймовірно швидко, які і вода в гірських ріках…. Семенченко Ніна Миколаївна була всіма шановною і особливою жінкою, чиє життя було нерозривно пов’язане з Житомирським військовим інститутом. 

Багато років вона присвятила роботі з інженерної графіки, виховуючи в майбутніх офіцерах точність та відповідальність. Але попри строгість навчальних стін, вона завжди залишалася джерелом невичерпного позитиву! Для багатьох курсантів, в умовах віддаленості рідних батьків, була своєрідною «другою мамою», яка завжди вислухає за філіжанкою чаю і дасть мудру пораду … 

Як справжня дружина військового, вона знала ціну витримці, проте її серце ніколи не черствіло. Навпаки – вона була еталоном відвертості та привітності. Її пам’ятають як людину, яка могла підтримати добрим словом і колег, і курсантів, створюючи навколо себе атмосферу затишку та щирості, та яка могла захистити як права жінок військовослужбовців так і самих військовослужбовців інституту.

До речі, окреслюючи життя Ніни Миколаївни через призму армійських буднів, завжди згадується не раз озвучена нею іронічна історія приїзду, за часів СРСР, в Житомир. Багатьом її «радянським» подругам тоді здавалося, що вони їдуть в якесь невідоме містечком під Бердичевом, і вона лише з усмішкою підтримувала цю атмосферу щирої простоти, хоча знала, що працюватиме в найкращому вузькоспеціалізованому військовому закладі.

Ніна Миколаївна вміла креслити не лише на папері, а й у наших серцях – залишаючи там тільки світлі, рівні та теплі спогади. Світла пам’ять людині великої душі та справжнього життєлюбства!!!»

Випускник 2003 року, Василь Г.

«Ніна Миколаївна – це Людина з великої літери, що несла нам суцільний позитив. Вона була світлою, відкритою, і щирою, поруч із нею ставало тепліше, легше, впевненіше. Її усмішка могла підтримати навіть у найскладніші моменти, а добре слово – надихнути й додати сил.

Для багатьох курсантів і студентів вона стала значно більшою, ніж просто викладачка чи наставниця. Вона була другою мамою – тією, хто завжди вислухає, зрозуміє, підтримає і повірить, навіть тоді, коли ти сам у собі сумніваєшся.

Ніна Миколаївна вміла і любила жити по-справжньому, повно, яскраво. Неймовірна оптимістка, спортсменка, людина, яка щиро любила гори, рух, життя у всіх його проявах. У ній було стільки енергії, що її вистачало на всіх навколо.

Її внесок у розвиток інституту та виховання випускників важко переоцінити, це була не просто частина історії – це була ціла епоха, епоха людяності, відданості справі, турботи про людей.

Такі люди не зникають безслідно. Вони залишаються у наших серцях і спогадах, у наших вчинках, у тих цінностях, які вони нам передали. Так і Ніна Миколаівна продовжує жити в кожному з нас – у нашій доброті, у нашому єднанні і прагнененні бути кращими. І найкраще, що ми можемо зробити – це нести далі те світло, яке вона дарувала нам усе своє життя».

Випускник 2005 року, Олександр К.

«У 2000 році, коли я став курсантом Житомирського військового інституту, напевно, і відбулося моє знайомство з Ніною Миколаївною.

Згодом, під час підготовки за предметом комп’ютерної та інженерної графіки, я мав нагоду тісніше з нею спілкуватися, і саме тоді ще більше відкрив для себе цю людину.

Перше, що підкупляло – це її щирість і доброзичливість. Водночас вона ніколи не була “зручною” для всіх. Ніна Миколаївна була вимогливою, принциповою, вона щиро прагнула навчити і досягти результату. Вона не просто вчила – вона вкладала душу в кожного курсанта та студента.

З часом я побачив її ще глибше – як надзвичайно активну, енергійну людину. Вона займалася спортом, ходила в гори, жила насиченим і повноцінним життям. І, мабуть, легше сказати, чим вона не займалася, ніж перелічити все, що входило в коло її інтересів. Її життєвий досвід викликав щире захоплення. Особливо надихала її сімейна історія – понад 50 років разом із чоловіком. Це приклад справжньої відданості, любові і підтримки, який не може залишити байдужим.

Навіть після завершення навчання наше спілкування не припинилося. Воно тривало до останніх днів її життя. Ми вітали одне одного зі святами, ділилися своїми радощами і труднощами, підтримували, радилися. Діапазон нашого спілкування був надзвичайно широким і щирим. Попри поважний вік, вона до останнього залишалася мудрою, живою, відкритою до нового. Незважаючи на різницю у віці, з нею завжди було про що поговорити, завжди можна було дізнатися щось цікаве, почути глибоку і щиру думку.

Звістка про те, що Ніни Миколаївни не стало, дуже мене засмутила, це була велика втрата. Я без перебільшення скажу: ця людина залишила глибокий слід у моєму житті. І я щиро вдячний долі за те, що вона нас звела.»

Випускник 2005 року, Іван К.

«Кажуть якщо людині дати рибину це вистачить, щоб прогодувати  її один раз, дайте їй вудку і вона ніколи не буде голодна. 

Ніна Миколаївна Семенченко навчила рибалити в інженерній графіці сотні курсантів і студентів. Вона вміла так підказати і підтримати, щоб ти підсилив віру у себе, зрозумів, що все вдасться – треба лише докласти трохи зусиль. Ця підтримка поширювалась за межі кабінету чи предмету інженерної графіки, тому до неї часто заходили на вогник старші курси. Якщо ж Вам пощастило познайомитись з нею трохи ближче, то Ви, певно, те ж були у захваті від цієї надзвичайно активної і енергійної жінки: походи, концерти самодіяльності, стрільбища, спорт! Ніна Миколаївна була для мене зразком і натхненням, наповненого сенсами і активності життя!»

Випускниця 2005 року, Ольга К.

«Десятки років всі курсанти Житомирського військового інституту знали Ніну Миколаївну, як маму яка завжди була готовою допомогти, підказати, зорієнтувати! Настільки світлої людини зустріти було важко. Із спогадів: «На дворі 2002 рік, в навчальному класі з комп’ютерної інженерної графіки десятка два курсантів. Всі хочуть здати креслення викладачу. Всі розгублені і не знають чи все вірно виконано. З кабінету виходить Ніна Миколаївна і клас оживає, всі курсанти з надією в очах дивляться на Ніну Миколаївну, бо знають що вона точно допоможе. Ніна Миколаївни розриваючись хоче допомогти кожному. Предмет закрито, залік здано, під чітким керівництвом Ніни Миколаївни. Хто ж ще, як не наша «мама»! Саме так її називали більшість курсантів – “друга мама”».

Тисячі курсантів які навчались в Житомирському військовому інституті пам’ятають її ім’я. Вдячній їй за всі теплі спогади і ця пам’ять про таку світлу людину ніколи не згасне!!!»

Випускниця 2004 року, Наталія Х.